- Реєстрація
- 06.11.25
- Повідомлення
- 5
Біографія Олежика Клименка
ПІБ: Клименко Олежик Михайлович
Мати: Світлана Клименко
Батько: Михайло Клименко
Дата народження: 3 квітня 2001 року
Місце народження: Україна, м. Полтава
Національність: українець
Місце проживання: м. Харків
Вік: 24 роки
Зріст: 180 см
Вага: 80 кг
Очі: зелені
Волосся: коротке, русяве
Статура: атлетична
Особливі прикмети: невеликий шрам на лівому боці
Сімейний стан: неодружений
Захоплення: біг, гітара, подорожі
Мене звати Клименко Олежик Михайлович. Я народився 3 квітня 2001 року в місті Полтава, але більшу частину свого життя провів у Харкові, де нині й мешкаю. Мій зріст — 180 сантиметрів, вага — близько 80 кілограмів. Я маю зелені очі, коротке русяве волосся і спортивну статуру. На лівому боці залишився невеликий шрам — нагадування про непростий період у моєму житті.
Батьки
Мій батько — Михайло, він народився у Полтаві й усе життя працював у технічній сфері. Ще з дитинства я бачив, як він із терпінням лагодив двигуни, збирав прилади й завжди знаходив рішення будь-якої проблеми. Від нього я успадкував спокій, зібраність і любов до справи, яку робиш руками.
Моя мама — Світлана, родом із Кременчука. Вона вчителька біології. Завжди була для мене прикладом доброти та внутрішньої сили. Вона вчила мене не лише розуміти людей, а й цінувати прості речі — щирість, чесність і родинне тепло. Саме завдяки їй я завжди намагався залишатися людиною, навіть коли навколо важко.
Дитинство
Дитинство в мене було спокійне й наповнене пригодами. Я ріс активним хлопцем: ганяв м’яча у дворі, катався на велосипеді, допомагав татові у гаражі. Пам’ятаю, як у дитинстві міг годинами розбирати старі пристрої, щоб зрозуміти, як вони працюють.Батьки завжди підтримували мої інтереси, але водночас привчали до відповідальності. Вони вчили мене, що будь-яка мета досягається лише тоді, коли вкладаєш у неї зусилля.
Шкільні роки
Школу я закінчив у Харкові. Навчання мені давалося легко, але найбільше я любив уроки фізкультури, історії та фізики. У вільний час займався спортом — бігав, плавав, грав у футбол.Я не був із тих, хто любить привертати увагу. Радше навпаки — вважав, що вчинки говорять голосніше за слова. У старших класах почав замислюватися над тим, ким хочу стати. Мама радила обрати спокійну професію — наприклад, юриста або вчителя. Але в мені завжди жила тяга до дії, дисципліни й служіння. Тому я вирішив вступити до військового вишу.
Моє навчання і служба
Після школи я вступив до Харківського університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба. Це був перший серйозний крок у доросле життя. Навчання вимагало витримки, але саме там я зрозумів, що армія — це не просто робота, а покликання.У 2022 році я закінчив університет і отримав звання молодшого лейтенанта. Початок служби був непростим: постійні навчання, відповідальність за людей, нове середовище. Але з кожним місяцем я відчував, що стаю сильнішим — не лише фізично, а й морально.
Війна
Коли почалося повномасштабне вторгнення, я не роздумував ні хвилини. Ми з побратимами одразу вирушили на позиції. Було страшно, але поруч були ті, на кого можна покластися. Під час одного з бойових завдань я отримав поранення — тоді довелося пройти через операції та довгу реабілітацію.Цей період багато чому мене навчив. Я зрозумів, що життя — це не просто існування, а відповідальність перед тими, хто поруч. І що сила — не лише у фізичній витривалості, а й у здатності не здатися, коли здається, що все втрачено.
Сьогодні
Зараз я живу у Харкові. Повністю відновився після поранення і продовжую службу. Часом буває важко, але я відчуваю, що роблю важливу справу. Я ціную кожен день, проведений поруч із друзями, родиною, побратимами.Я мрію про мирну Україну, де кожен зможе просто жити, любити, працювати і бути вдячним за звичайні речі. Мені хочеться передати іншим те, що я зрозумів сам: справжня сила — це залишатися людиною за будь-яких обставин.
