- Реєстрація
- 15.01.25
- Повідомлення
- 10
ПІБ: Хомс Владислав Сергійович
Стать: чоловіча
Мати: Хомс Людмила Петрівна
Батько: Хомс Сергій Миколайович
Зріст та вага: 181 см, 76 кг
Дата народження: 12 квітня 2007 року
Вік: 18 роківМісце народження: Луцьк, Україна
Місце проживання: Луцьк
Захоплення: вулична фотографія, туризм, архітектура
Сімейний стан: холостяк
Статура: аскетична, міцна
Колір очей: сіро-голубі
Зачіска: короткострижений з легким стайлінгом
Відмітні знаки: рубець на плечі з дитинства
Ранні роки життя
Народжений у серці Волині — у місті Луцьк, Владислав з перших років життя відчув особливий зв'язок із цим древнім містом. Його дитинство пройшло серед вузьких вуличок, що дихали історією, під тінню замку Любарта, де стародавні мури були свідками тисяч історій. Район Теремно, де мешкала родина Хомсів, був ідеальним місцем для формування молодої особистості — поєднання сучасного міста та спокійної провінційності.
Батько Владислава, Сергій, був сержантом патрульної поліції. Його суворість і принциповість стали для хлопця прикладом справедливості. Мати, Людмила, працювала у бібліотеці, привчала сина до книг, які замінювали йому мультфільми. Саме від неї Владислав успадкував любов до історії та мовчазну силу спостерігати за світом. Уже в дев’ять років він годинами міг спостерігати за тим, як люди поспішають крізь Замкову площу, в уяві складаючи їхні історії.
Шкільні роки
Навчання Владислав проходив у звичайній луцькій школі №9. Він не був відмінником, але завжди проявляв неабияку кмітливість. Його інтереси не обмежувались лише уроками. Ще у п’ятому класі він почав носити з собою старенький фотоапарат «Зеніт», який дістався від дідуся. Так почалось його перше серйозне захоплення — вулична фотографія. Він шукав емоції в поглядах перехожих, гру світла на стінах будинків, об’єкти, які інші не помічали.
У школі Владислав мав репутацію спокійного, трохи замкненого хлопця, але водночас був дуже надійним товаришем. Він рідко конфліктував, уникав гучних компаній, однак коли його друзі потрапляли у неприємності — завжди ставав на їхній бік, навіть якщо це йому загрожувало.
Формування характеру
Одна подія в дитинстві залишила на ньому слід не лише фізично, а й морально. У віці десяти років Владислав потрапив у дорожню пригоду. Його збила автівка на пішохідному переході, коли він повертався з бібліотеки. Наслідком стала глибока рана на плечі, рубець від якої він носить досі. Але головне — після цього випадку він почав гостро відчувати страх перед безвідповідальністю людей. З того часу в його характері з’явилася твердість: Влад ніколи не прощав зрад, брехні чи недбалості.
Водночас цей досвід зробив його дуже уважним до деталей. Це вилилось у розвиток його фотографічного бачення світу. Він бачив те, що інші ігнорували: подряпини на ліхтарних стовпах, старі вивіски на фасадах, зморшки на обличчях перехожих.
Юність
У 16 років Владислав почав активно подорожувати Волинню. Він ночував у наметах, знімав відеоблоги про старі костели, церкви, покинуті села. Він відчував, що через камеру може передавати частину себе. Але при цьому йому завжди було складно знайти друзів за інтересами. Його не розуміли однолітки, для яких важливішими були вечірки та соцмережі. Це спричинило певну ізольованість.
Втім, Владислав не замикався. Він розвивав свої навички: самостійно опанував редагування відео, обробку фото, навчився писати короткі замітки до своїх робіт. Він прагнув бути чесним у творчості — не прикрашати, не додавати фільтри, а показувати Луцьк таким, яким він є: туманним, затишним, іноді похмурим, але завжди справжнім.
Сучасність і плани
Зараз Владислав мешкає все в тому ж Луцьку. Він закінчив ліцей і планує вступити до Луцького національного технічного університету, на спеціальність «Архітектура і містобудування». Його мрія — зберігати архітектурну спадщину міста, відновлювати забуті об'єкти та з часом стати впливовою фігурою у формуванні урбаністичного вигляду Луцька.
Він боїться лише одного — зради. Це стосується не лише людей, а й втрати автентичності міста. Владислав переконаний, що втрата пам’яті про коріння — це найбільша поразка для будь-якого народу. Саме тому він обрав свій шлях: не виїжджати, не тікати, а залишатись і змінювати Луцьк на краще.
Підсумок
Владислав Хомс — це приклад молодої людини, яка не зважаючи на виклики, змогла зберегти свою ідентичність. Його характер сформований спостереженнями, трагедіями, внутрішньою боротьбою. Він не герой фільму, не безстрашний месник. Він — простий луцький хлопець, з фотоапаратом на шиї і мрією у серці. Його сила — у стійкості, його страх — байдужість, його мета — правда.
Стать: чоловіча
Мати: Хомс Людмила Петрівна
Батько: Хомс Сергій Миколайович
Зріст та вага: 181 см, 76 кг
Дата народження: 12 квітня 2007 року
Вік: 18 роківМісце народження: Луцьк, Україна
Місце проживання: Луцьк
Захоплення: вулична фотографія, туризм, архітектура
Сімейний стан: холостяк
Статура: аскетична, міцна
Колір очей: сіро-голубі
Зачіска: короткострижений з легким стайлінгом
Відмітні знаки: рубець на плечі з дитинства
Ранні роки життя
Народжений у серці Волині — у місті Луцьк, Владислав з перших років життя відчув особливий зв'язок із цим древнім містом. Його дитинство пройшло серед вузьких вуличок, що дихали історією, під тінню замку Любарта, де стародавні мури були свідками тисяч історій. Район Теремно, де мешкала родина Хомсів, був ідеальним місцем для формування молодої особистості — поєднання сучасного міста та спокійної провінційності.
Батько Владислава, Сергій, був сержантом патрульної поліції. Його суворість і принциповість стали для хлопця прикладом справедливості. Мати, Людмила, працювала у бібліотеці, привчала сина до книг, які замінювали йому мультфільми. Саме від неї Владислав успадкував любов до історії та мовчазну силу спостерігати за світом. Уже в дев’ять років він годинами міг спостерігати за тим, як люди поспішають крізь Замкову площу, в уяві складаючи їхні історії.
Шкільні роки
Навчання Владислав проходив у звичайній луцькій школі №9. Він не був відмінником, але завжди проявляв неабияку кмітливість. Його інтереси не обмежувались лише уроками. Ще у п’ятому класі він почав носити з собою старенький фотоапарат «Зеніт», який дістався від дідуся. Так почалось його перше серйозне захоплення — вулична фотографія. Він шукав емоції в поглядах перехожих, гру світла на стінах будинків, об’єкти, які інші не помічали.
У школі Владислав мав репутацію спокійного, трохи замкненого хлопця, але водночас був дуже надійним товаришем. Він рідко конфліктував, уникав гучних компаній, однак коли його друзі потрапляли у неприємності — завжди ставав на їхній бік, навіть якщо це йому загрожувало.
Формування характеру
Одна подія в дитинстві залишила на ньому слід не лише фізично, а й морально. У віці десяти років Владислав потрапив у дорожню пригоду. Його збила автівка на пішохідному переході, коли він повертався з бібліотеки. Наслідком стала глибока рана на плечі, рубець від якої він носить досі. Але головне — після цього випадку він почав гостро відчувати страх перед безвідповідальністю людей. З того часу в його характері з’явилася твердість: Влад ніколи не прощав зрад, брехні чи недбалості.
Водночас цей досвід зробив його дуже уважним до деталей. Це вилилось у розвиток його фотографічного бачення світу. Він бачив те, що інші ігнорували: подряпини на ліхтарних стовпах, старі вивіски на фасадах, зморшки на обличчях перехожих.
Юність
У 16 років Владислав почав активно подорожувати Волинню. Він ночував у наметах, знімав відеоблоги про старі костели, церкви, покинуті села. Він відчував, що через камеру може передавати частину себе. Але при цьому йому завжди було складно знайти друзів за інтересами. Його не розуміли однолітки, для яких важливішими були вечірки та соцмережі. Це спричинило певну ізольованість.
Втім, Владислав не замикався. Він розвивав свої навички: самостійно опанував редагування відео, обробку фото, навчився писати короткі замітки до своїх робіт. Він прагнув бути чесним у творчості — не прикрашати, не додавати фільтри, а показувати Луцьк таким, яким він є: туманним, затишним, іноді похмурим, але завжди справжнім.
Сучасність і плани
Зараз Владислав мешкає все в тому ж Луцьку. Він закінчив ліцей і планує вступити до Луцького національного технічного університету, на спеціальність «Архітектура і містобудування». Його мрія — зберігати архітектурну спадщину міста, відновлювати забуті об'єкти та з часом стати впливовою фігурою у формуванні урбаністичного вигляду Луцька.
Він боїться лише одного — зради. Це стосується не лише людей, а й втрати автентичності міста. Владислав переконаний, що втрата пам’яті про коріння — це найбільша поразка для будь-якого народу. Саме тому він обрав свій шлях: не виїжджати, не тікати, а залишатись і змінювати Луцьк на краще.
Підсумок
Владислав Хомс — це приклад молодої людини, яка не зважаючи на виклики, змогла зберегти свою ідентичність. Його характер сформований спостереженнями, трагедіями, внутрішньою боротьбою. Він не герой фільму, не безстрашний месник. Він — простий луцький хлопець, з фотоапаратом на шиї і мрією у серці. Його сила — у стійкості, його страх — байдужість, його мета — правда.
